Лариса Петрівна Косач народилася 25 лютого 1871 року в містечку Новограді-Волинському. Батько письменниці, Петро Косач, був освіченою прогресивною людиною, членом Старої Громади, близьким товаришем Михайла Драгоманова. Мати, Ольга Косач, — відома в українській літературі письменниця під псевдонімом Олена Пчілка. Дівчинка виховувалася в культурному українському середовищі, де завжди панував дух національних традицій, піднесеного волелюбства, прагнення знань, вшанування передового суспільного досвіду.
Змалечку, вражена тяжкою недугою, туберкульозом кісток, дівчина змушена була подовгу лежати прикутою до ліжка. І саме хвороба, і лікування її завдавали нестерпних мук, але мужня дівчинка терпляче зносила страждання. У перерві між нападами болю Леся вчилася, самотужки освоюючи нові й нові предмети. Програму їй складали батьки. Не довіряючи офіційній шкільній, вони розробили свою методику: самі добирали літературу, самі визначали обсяги необхідних знань з тієї чи іншої дисципліни. Іноземних мов Лесю навчили спеціально запрошені для цього вчителі. Це дало змогу їй вільно опанувати французьку, німецьку, англійську мови, не кажучи вже про російську та польську. Окрім того, вона добре знала грецьку, латинську, болгарську, італійську, іспанську, грузинську та інші. Маючи за плечима ці знання, геніальна поетеса могла знайомитися з найпередовішими досягненнями світової думки і долучатися до них.
Писати дівчина почала ще й не досягнувши десятирічного віку. Вірш «Надія» позначено 1880 роком, а вже через декілька років поетичні публікації, підписані промовистим псевдонімом Леся Українка, почали з’являтися в пресі регулярно. У своїй другій збірці «Думи і мрії», виданій у Львові 1899 року, Леся Українка вмістила дві поеми: «Роберт Брюс, король шотландський» і «Давня казка», які своєю тематичною й ідейною спрямованістю становили певний етап не лише у творчості поетеси. Питання, пов’язані з соціальним та національним визволенням народу, піднімалися з особливою виразністю та гостротою. Леся Українка взагалі відзначалася прихильністю до тем, пов’язаних з давньою історією, з далекими середньовічними часами. Це дозволило їй з більшою волею говорити про речі, які суворо контролювалися цензурою. Хоча де б і в яких умовах не відбувалися події, зображені в її творах, стосувалися вони виключно сучасності. Новоград-Волинський, Луцьк, Ковель, село Колодяжне, в якому з 1882 року стала постійно мешкати сім’я Косачів, — це ті місця, де минали, можливо, найкращі роки життя юної поетеси. Ці місця дали їй найосновніше — відчуття батьківщини, народу, його традицій і віри. Все життя, як дорогоцінний скарб, збирала Леся твори народної поезії. Тут вона згодом стала вірним творчим побратимом своєму чоловікові — Клименту Васильовичу Квітці, талановитому музикознавцю.
У 1894 році родина поетеси поселяється в Києві. Серед людей, з якими Леся Українка постійно спілкується, — Микола Лисенко, Михайло Старицький, інші видатні представники української інтелігенції. Добрі взаємини склалися і підтримувалися з Іваном Франком, Михайлом Коцюбинським. У 1899 році поетеса вперше зустрічається з Ольгою Кобилянською, дружба з якою матиме благотворний вплив на творчість обох письменниць. Особливого, життєдайного значення для життя та творчості Лесі Українки набуло спілкування з Сергієм Мержинським, з яким вона познайомилася в Криму під час чергового лікування. Поетеса переймається соціал-демократичними ідеями, що й призвело до її арешту в січні 1907 року. Починаючи з 1903 року, коли здоров’я Лесі Українки погіршилося, вона майже постійно живе в Грузії. Саме хвороба була причиною того, що поетесі доводилося постійно їздити з надією віднайти те чудодійне місце чи ліки, які позбавили б її від щоденних фізичних тортур.
