Безсмертна Леся Українка

Лариса Петрівна Косач - це справжнє ім’я письменниці, народилася вона 25 лютого 1871 року в місті Новограді-Волинському. Мати, Олена Петрівна Драгоманова-Косач, теж письменниця, яка творила вірші під псевдонімом Олена Пчілка. Батько дуже любив літературу й живопис. Вірші  Лесі Українки вчать ще змалку, тож здавалося б,    що ми знаємо про цю поетесу все. Адже про неї завжди багато говорять, багато пишуть. Та насправді, ми зовсім не знаємо Українки, хоча вона відома на весь світ.

Дядько Лесі – Михайло Драгоманов, був відомим ученим, який допомагав юній письменниці, як літературний критик і фольклорист. У їхньому будинку часто збиралися письменники, художники і музиканти, влаштовували вечори і домашні концерти. Це теж вплинуло на творчий розвиток Лесі. Писати Леся Українка почала рано, дев’ятирічною дівчинкою. Написала вірш «Надія», який присвятила своїй тітці Олександрі.

Нині в нашому місті Новограді-Волинському є музей Лесі Українки та музей родини Косачів, також є пам’ятник письменниці. Безліч читачів захоплюються її творами. Писала Леся і для дітей. Росла дівчинка розумною, але захворіла. Тому в неї є ліричні твори, у яких вона закликала усіх не коритися долі. 

Ця дівчинка була дуже розумною, допитливою, любила життя й цінувала кожну хвилину. Леся Українка лікувалася за кордоном і думкою линула на Україну. Тож нехай у наших серцях завжди живе безсмертна донька українського народу…

Учениця 5 – А класу

                                                                           ЗОШ № І-ІІІ ступенів №9

                                                                            Міскевич Тетяна.

Леся Українка – взірець мужності та геніальності

Леся Українка – геніальна, жінка, видатна поетеса. Народилася вона 25 лютого 1871 року в нашому древньому місті над Случчю – Новограді-Волинському.

Ще з раннього дитинства Леся почала писати вірші. Вона любила природу, український фольклор, зростала розумною, мужньою, доброю.

У житті Лесі Українки було багато перешкод, які вона змушена була долати все життя. Під час свята Водохреща, дівчинка загралась, не помітила, що промочила ноги. Це і стало початком жахливої хвороби – туберкульозу кісток, а потім легень і нирок. Але, долаючи нестерпний біль, вона творила. Її вірші сповнені оптимізмом, вірою в щасливе майбуття. Ці поезії стали неоціненним скарбом людства. А ця тендітна жінка стала справжнім взірцем мужності, витривалості та геніальності. Так мало вона прожила, але так багато встигла сказати!

 Я вірю, що в серці кожного жителя Новограда – Волинського живе часточка безсмертної душі Лесі Українки, що зігріває нас щохвилини та дає силу здолати всі перешкоди. А щасливе майбутнє обов’язково настане!

Учениця 6 – А класу

                                                                           ЗОШ № І-ІІІ ступенів №9

                                                                            Поліщук Карина

Безсмертна донька українського народу

 

 Так! Я буду крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Буду жити! Геть думи сумні!

                                                                                                    Леся Українка

Леся Українка народилася 25 лютого 1871 року в Новограді-Волинському, її батько був поміщиком, володів землею у  Волинській і Полтавській губерніях. У родині Лесю називали по-різному: Лариса, Леся, Зея, Мишолосія. Ім’я Мишолосія ділилось навпіл – так називали Лесю і її брата Михайла, з яким письменниця була дуже близька. 

Поезія Лесі Українки — це голос душі людської. Немає в житті цієї жінки нічого, що вона обминула б своєю увагою. Ось місто, у якому вона народилася, усе в мареві вишневих садків і верб, овіяне тихесеньким вітерцем,  а десь поруч уже горить пожежа в її душі, і вона закликає співвітчизників до бою. Досвітні вогні палають над містом Лесі Українки, де головними проспектами виявляються Мужність і Віра, але їх перетинають алеї Ніжності, Любові та Натхнення, які постають, наче залиті світломузикою. А скільки їх ще, великих і малих, відомих і ще невідкритих міст душі цієї мужньої жінки!

І, мабуть, ніхто з живих не міряє шляхи свої, так як виміряла Дочка Прометея.  Адже її поезія здатна знаходити відгук у душах інших, хвилювати або стискати кулаки, готуючись до бою. Звісно, кожен сприймає її по-своєму, бо ми й самі всі різні. Як у рідному місті кожен із нас має свій улюблений куточок, куди хочеться повертатися знову й знову, так і в  Лесі Українки були місця, близькі саме до її душі.  ЇЇ поезія — це не тільки вірші, це спосіб світосприйняття.

Так поетичне слово Лесі Українки завжди несло сильну думку і багатство почуттів, це велике диво, створене людиною, що допомагає їй і часом навіть рятує. Вона виливає свої почуття у віршах, і поезія дає їй можливість повірити у власні сили, повірити в себе. Такі особливі слова, що йдуть від серця присвячують і Вітчизні, й коханим, усьому, що здатне зачепити душу. Неповторна лірика Лесі Українки чарує читача весняною свіжістю, бадьорістю, оптимізмом, вона осяяна загравами боротьби за визволення людини від віковічного гніту.

Хочеться жити в її чарівному світі, любити красу, робити добро та примножувати духовне багатство свого народу так,  як це робила моя землячка – Леся Українка.

Учениця 7 – А класу

  ЗОШ № І-ІІІ ступенів №9

Поплавська Марія

Мрії

Якби я могла стати квіткою,

Яка несе в собі ніжність ясну...

Якби Леся зосталась живинкою,

Що пише словами  красу.

 

Тоді б у світі тинялася воля,

Воля безсмертна й душа вікова.

Тоді б пташка літала живішою,

Була б у віршах її живина!

 

Співала б душа тоді Лесина,

Співало б усе навкруги.

Стояв би і гомін  з березами

Й життя би було геть другим.

 

Але все не так, як хотілось...

І Лесі живої нема.

Проте все таки ще зостались

У віршах її краса й живина.

Учениця 8 – А класу

ЗОШ № І-ІІІ ступенів №9

           Павловська Катерина

Моя Леся

Леся Українка… Скільки щему в серці викликає це ім'я! Для кожного з нас воно таке рідне, величне…

Важко уявити, що ця видатна жінка могла народитися десь інакше, а не в нашому славному місті над Случчю. І як гордо звучить: «Я – землячка Лесі Українки!»

Новоград – Волинський та Леся  -  поняття, які нерозривно пов’язані. Саме тут вона вперше побачила цей світ, зробила перші кроки, знайшла перших друзів-дітлахів, чиї душі так само, як і в неї, були сповнені найпрекрасніших мрій та сподівань.  А головне – була здорова та щаслива. На жаль, доля не була милосердною до Лесі: з’явилася ота страшна хвороба, з якою поетеса змушена була вести довгу та затяжну війну. Але ніщо не змогло зломити її дух. Ця тендітна жінка мужньо долала всі перешкоди на своєму шляху, а фізичні страждання та душевний біль перетворювала на поетичні рядки, сповнені оптимізму та віри в щасливе майбутнє.

На віки спинилася Леся Українка в граніті на центральній площі міста, у задумі дивиться на метушливе життя мешканців Новограда - Волинського, чекає та зустрічає гостей.  ЇЇ ім’я звучить у назвах вулиці, бібліотеки, Палацу культури, новоствореного фестивалю, лине в головній пісні міста — Гімні, а на побережжі Случі  багато років струменить Лесине джерело, до якого не заростає людська стежина.  При в’їзді в місто встановлено пам’ятний знак: «Місто Новоград-Волинський — батьківщина Лесі Українки». Дорогоцінним скарбом є Літературно-меморіальний музей Лесі Українки та Музей родини Косачів, де залюбки збираються шанувальники її творчості. 

Я вірю, що ім’я моєї землячки буде жити вічно, що ще багато людей буде вчитися на її творах любити рідний край, звеличати свою Батьківщину.

Учениця 9-А класу

ЗОШ І-ІІІ ступенів № 9

Андрійчук Світлана

«Слово — то мудрості промінь, слово — то думка людська»

                                                                                 Леся Українка

"Від часу Шевченківського «Поховайте та вставайте, кайдани порвіте» Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова, як із уст сеї слабосилої, хворої дівчини.  …Леся Українка не силкується на Шевченків пафос, не пережовує його термінології; у неї є свій пафос, своє власне слово… У самої наболіло на душі чимало, у самої поетичне слово доспіло і сиплеться, мов золота пшениця…"

                                                                                                                     І. Франко

Про Лесю Українку написано так багато, що за окремими висловами годі розгледіти людську особистість великої дочки нашого народу. Знайдімо ту зорю, що світить для нас у темряві ночі. Ту таємничу зорю, що освітить шлях зажуреним і знеможеним, підніме тих, хто в чорній пітьмі пристрасно шукають дороги! І коли небесні зорі шлють лише далеке проміння, чи не краще нам запалити ту ясну зірку,  своїм променем прорізати темряву ночі?  Якщо зумію це зробити, тоді, мені здається, я буду схожа на Лесю Українку. Мені уявляється, що так народилася в Лесі Українки жага до життя, надія на визволення, віра в краще майбутнє людей. Усе це вона передає через образ досвітніх вогнів, що символізують віру поетеси в добро, світло, які обов'язково переможуть тем­ряву самодержавного гніту України. Я чітко бачу вічну боротьбу добра і зла, світла і темряви. Поетеса вірить у щасливу зорю, яка осяє долю її рідного народу. Я, одинадцятикласниця, як і Леся Українка, твердо вірю в завтрашній день, бо вже сьогодні я  ба­чу своє покликання: не сидіти склавши руки, а, не чека­ючи, коли настане світанок, запалити разом з іншими людьми іскорку надії.

Мало хто знає, але Леся Українка ввела в нашу мову такі слова як «напровесні» та «промінь». І якщо перше ще можна зрозуміти як літературний неологізм, то друге – це ж уже навіть науковий термін! Дивно, адже зараз нам ці слова здаються цілком звичними. І в повсякденному мовленні ми однозначно віддамо перевагу слову «промінь» аніж його історичному попереднику «луч».

Але справжня краса людини не в зовнішніх ознаках, а в її духовних якостях. Українці завжди цінували в людях благородство, мужність, любов до рідної землі, тому і прославляють Лесю Українку, як «свого ватажка».  За цю невеличку здібність - творити вірші, у яких можна знайти і розвагу, і пораду, я її дуже люблю. Вона одна з талановитих українських письменників, з іменем якої нерозривно пов'язані не лише зародження на Волині української літератури на народній основі, а й розвиток усього українського письменства, утвердження його серед інших літератур слов'янських на­родів. Усю історію життя Лесі Українки можна назвати тяжкою, нестерпно болісною драмою; історію її думки і твор­чості - драмою не менш тяжкою. В усьому, що писала Леся Українка, - від ніжної елегії до журнальної статті - клекоче сильний потік почуттів, лунає внутрішньо розкутий голос людини, яка усвідомлює своє покликання.

Щастя Лесі в тому, що найрідніші люди завжди підтримували її, піклувалися про неї. Тридцять років вона боролося із невиліковною хворобою, і рідні люди, як могли, полегшували її страждання. Але жоден з них не міг захистити Лесю від неї самої, від її кохання до Мержинського. Вона любила його без міри, без краю. Це кохання було ніби ніж у серці, вирви ніж — і серце стече кров'ю, перестане битися.

Слово Лесі Українки - це простір, у якого немає меж, бо він безмеж­ний,  це серце творця, чесні очі її душі. Це тиха молитва Матері в храмі Істини Віри, Надії. Це іскра, даро­вана Богом генію, проте водночас це і хрест, який вона зму­шена нести через усе життя.  Моє ж слово – це моя книга минулого, сьогодення і майбутнього, читаючи яку, я  маю розуміти: за мною майбутнє України, але я повинна творити, боротися сьогодні, як моя улюблена письменниця боролася вчора. Читаючи твори Лесі Українки, я усвідомлюю своє призначення. Не можна бути справжнім громадянином своєї країни, коли ти не усвідомлюєш свого коріння, коли ти не знаєш історію свого народу. Треба кожній людині серцем відчути мудрість такої величної письменниці. Лише тоді людство матиме майбутнє. Її слово -  людське, одвічне, повсякчас і повіку передує всьо­му, що творить людина у світі.

Час гоїть рани, що ятряться болем, і розлучає, обриваючи струни серця, та не може вбити всього живого в наших душах до улюбленої письменниці. Людина має сподіватися на краще, бо вона думає, творить, живе…

  Учениця 11 – А класу

ЗОШ № І-ІІІ ступенів №9

Войцихівська Марина.